нерівний
НЕРІ́ВНИЙ¹, а, е.
1. Неоднаковий з ким-, чим-небудь щодо розміру, величини, умов і т. ін.
Велика, пишна, прибрана як до оргії світлиця, аркою переділена на дві нерівні частини (Леся Українка);
Нерівні були сили, й Ярославу прийшлося битись в загравах пожеж всю ніч проти восьми (П. Тичина).
2. У якому беруть участь неоднакові у чомусь сторони, сили і т. ін.
Обставини врятували Івана від нерівного шлюбу: його покликали на військову службу (Ю. Яновський);
Жменька бійців берегової застави готувалась до нерівного бою (О. Гончар).
НЕРІ́ВНИЙ², а, е.
1. Який має підвищення, виступ, западину, загин (про поверхню чого-небудь).
Шкільна кімната була немощена, з нерівною долівкою (Леся Українка);
Місцевість поблизу нашого дому була нерівна (Л. Смілянський);
Машина рушила, гойдаючись на нерівному брукові (С. Журахович).
2. Розміщений, спрямований не по прямій лінії; кривий.
Нерівна чорна лінія валки [саней] .. наближається до вершників (М. Стельмах);
Він проглядав нерівні, на склографі надруковані рядки і тихо усміхався (В. Собко).
3. Неоднаково, нерівномірно розподілений у своїй дії, у своєму протіканні і т. ін.; переривчастий.
Від нерівного світла тіні на стінах тремтіли (М. Коцюбинський);
Раптом повітря наповнилося нерівним виючим гудінням літаків (І. Багмут);
– Марку! Ти вже не спиш? – запитала Уляна, зачувши нерівне дихання його грудей (С. Чорнобривець).
4. перен. Не завжди постійний, стійкий, врівноважений у своїх поглядах, поведінці і т. ін.
– Ти пробач мені.., Я з тобою і нерівний і розкиданий (В. Еллан-Блакитний);
// Власт. такій людині.
Залізняк добре знає свого друга, його поривчасту нерівну вдачу (В. Собко).
5. перен. Не завжди однаковий у вияві певних якостей, властивостей і т. ін.
Поезія Чумака – нерівна: ранні твори – здебільшого наслідування, невироблена техніка, нечітка ідеологія (В. Еллан-Блакитний).
Словник української мови (СУМ-20)