неслухняний
НЕСЛУХНЯ́НИЙ, а, е.
1. Який не є покірним, старанним виконавцем чиєїсь волі, чиїхось наказів; норовистий, непокірний.
Дід думав про діла, про свого неслухняного сина (Панас Мирний);
Йому, напевне, було соромно, що він такий упертий і неслухняний хлопчисько (О. Донченко);
// у знач. ім. неслухня́ні, них, мн. Ті, що не підкоряються, не слухаються.
Він вносив свою пропозицію – дозволити йому налякати неслухняних (А. Хижняк);
// Який не підкоряється чиїй-небудь волі, бажанню.
Трудно було малому. Цілий день по грудді, воли неслухняні, – так уже нашмагають руки налигачем за день! (А. Головко);
Тіло його закам'яніло, ноги стали неслухняними (І. Сенченко).
2. перен. Який не піддається виконанню, втіленню певного задуму, певної ідеї.
Гаїнка .. лапнула себе за голову: неслухняне русяве волосся все вилося з-під очіпка (Б. Грінченко);
Сиділа дівчинка-школярка й старанно виводила в зошиті неслухняні літери (М. Руденко).
Словник української мови (СУМ-20)