неслухняний
НЕСЛУХНЯ́НИЙ, а, е.
1. Який не слухається, не підкоряється кому-небудь; непокірний.
Дід думав про діла, про свого неслухняного сина (Мирний, І, 1954, 177);
Йому, напевне, було соромно, що він такий упертий і неслухняний хлопчисько (Донч., VI, 1957, 18);
// у знач. ім. неслухня́ні, них, мн. Ті, що не слухаються, не підкоряються.
Він вносив свою пропозицію — дозволити йому налякати неслухняних (Хижняк, Тамара, 1959, 86);
// Який не підкоряється чиїй-небудь волі, бажанню.
Трудно було малому. Цілий день по грудді, воли неслухняні, — так уже нашмагають руки налигачем за день! (Головко, II, 1957, 209);
Тіло його закам’яніло, ноги стали неслухняними (Сенч., На Бат. горі, 1960, 25).
2. перен. Який не піддається певній дії, певному впливові.
Гаїнка.. лапнула себе за голову: неслухняне русяве волосся все вилося з-під очіпка (Гр., II, 1963, 336);
Сиділа дівчинка-школярка й старанно виводила в зошиті неслухняні літери (Руд., Остання шабля, 1959, 185).
Словник української мови (СУМ-11)