нетямний
НЕТЯМНИ́Й, а́, е́.
1. Який утратив самовладання.
Прискочила [мати] до нетямного Лейбуня і з розмахом вліпила йому .. в лице (І. Франко).
2. Який утратив здатність осмислено сприймати навколишнє; зомлілий, непритомний.
З купелі саджали в купіль, як малу дитину, полумертву, невладущу, нетямну людину (Сл. Б. Грінченка).
Словник української мови (СУМ-20)