неугавний
НЕУГА́ВНИЙ, НЕВГА́ВНИЙ, а, е.
1. Який не може заспокоїтися, перестати діяти; невгамовний.
Ввечері прибіг Фред. Мов нічого не трапилось – такий же веселий, неугавний (Ю. Збанацький).
2. Який не припиняється, не затихає тривалий час (про звуки, шум і т. ін.); безугавний, немовчний.
З села доносилися одинокі викрики жінок, з майдану чувся неугавний клекіт чоловіків (Панас Мирний);
У диму – і гори, і поля. Битви громовиця неугавна (І. Гончаренко);
Вона почула тільки якийсь невгавний металевий звук (Ю. Смолич).
Словник української мови (СУМ-20)