неугавний
НЕУГА́ВНИЙ, НЕВГА́ВНИЙ, а, е.
1. Який не може заспокоїтися, угамуватися; невгамовний.
Ввечері прибіг Фред. Мов нічого не трапилось — такий же веселий, неугавний (Збан., Курил. о-ви, 1963, 88).
2. Який не припиняється, не затихає тривалий час (про звуки, шум і т. ін.).
З села доносилися одинокі викрики жінок, з майдану чувся неугавний клекіт чоловіків (Мирний, III, 1954, 51);
У диму — і гори, і поля. Битви громовиця неугавна (Гонч., Вибр., 1959, 22);
Вона почула тільки якийсь невгавний металевий звук (Смолич, І, 1958, 90).
Словник української мови (СУМ-11)