нехотя
НЕ́ХОТЯ, присл.
Без бажання, мляво, повільно; неохоче.
Він їй слово нехотя скаже чи не скаже, а вона йому десять (Г. Квітка-Основ'яненко);
Ніна нехотя полізла в чемодан і витягла дві пари тонкої трикотажної білизни (О. Копиленко);
* У порівн. Чіпка вимовляв кожне слово з протягом, немов нехотя (Панас Мирний);
// Мимоволі, без наміру.
– Вибачайте, мої любі, Нехотя журюся (Т. Шевченко);
– Я тобі се кажу, щоб ти, може, зовсім нехотя, не дошкуляв мене такими натяками (Б. Грінченко).
Словник української мови (СУМ-20)