ночувати
НОЧУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок. і док.
Проводити ніч із сном і відпочинком; лаштуватися де-небудь на ніч для відпочинку.
Ночували гайдамаки В зеленій діброві (Т. Шевченко);
Майже щоночі в Убийвовків ночував хтось з подорожніх (О. Гончар);
Вперше Катерина ночувала одна в хаті (Ю. Збанацький);
Лукашевич залишилась у Марійки ночувати (О. Донченко).
(1) Чи здоро́ві ночува́ли? розм. – Чи добре провели ніч?(Ранкове вітання до кого-небудь).
◇ [І] днюва́ти й ночува́ти див. днюва́ти;
(2) І не ночува́в – зовсім немає і не було кого-, чого-небудь.
[Ільченко:] Про культуру питаєте? І не ночувала. Культура, мабуть, теж не дура – любить жити там, де достатки є (М. Куліш);
– Кундель! – А мені казали – сетер! – Значить, сетеркундель! – кидає дядя. – А як із ним далі?.. – Повісьте на простій шворці. Ні в його папи, ні в його мами сетер у крові й не ночував! Кундель! (Остап Вишня);
Учений А. Хрдличка довів, що в Америці людиноподібна мавпа і не ночувала (із журн.);
Як (мов, ні́би і т. ін.) со́ви ночува́ли в голові́ див. сова́.
Словник української мови (СУМ-20)