ночувати
НОЧУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок. і док. Проводити ніч із сном і відпочинком; лаштуватися де-небудь на ніч для відпочинку.
Ночували гайдамаки В зеленій діброві (Шевч., І, 1963, 100);
Майже щоночі в Убийвовків ночував хтось з подорожніх (Гончар, IV, 1960, 72);
Вперше Катерина ночувала одна в хаті (Збан., Переджнив’я, 1960, 190);
Лукашевич залишилась у Марійки ночувати (Донч., V, 1957, 436).
Днюва́ти й ночува́ти див. днюва́ти.
Словник української мови (СУМ-11)