нуд
НУД, у, ч., розм.
Те саме, що нудьга́ 1, 2.
Сидимо було день при дні у дівочій та робимо. А тихо коло тебе, як зачаровано. Тільки пані заоха або хто з дівчат на ухо за чим озветься, котора зітхне з нуду (Марко Вовчок);
Занудило Ярошенкові якимсь дивним нудом. Щось ніби вхопило його за в'язи та й пригинає ближче до тих живих квіток (С. Васильченко);
Позавтра осінь ця, сніжисто-дощова, проллє свої жалі, зажуру однотонну – йде однотонний нуд, зажура життьова! (М. Драй-Хмара).
Словник української мови (СУМ-20)