нуд
НУД, у, ч., розм. Те саме, що нудьга́ 1, 2.
Сидимо було день при дні у дівочій та робимо. А тихо коло тебе, як зачаровано. Тільки пані заоха або хто з дівчат на ухо за чим озветься, котора зітхне з нуду (Вовчок, І, 1955, 102);
Занудило Ярошенкові якимсь дивним нудом. Щось ніби вхопило його за в’язи та й пригинає ближче до тих живих квіток (Вас., І, 1959, 195);
Позавтра осінь ця, сніжисто-дощова, проллє свої жалі, зажуру однотонну — йде однотонний нуд, зажура життьова! (Др.-Хмара, Вибр., 1969, 253).
Словник української мови (СУМ-11)