нудьгуючий

НУДЬГУ́ЮЧИЙ, а, е.

Який нудьгує.

Народ, як мертвий, спить без снів, А я на лірі граю І вас, нудьгуючих панів, Піснями розважаю (О. Олесь);

Нудьгуючими очима дивився він [підкоморій] на село і думав, як остогидли йому ці безглузді козацькі позови за землю (З. Тулуб);

У Аліка невиразне нудьгуюче обличчя розпещеного неука (О. Довженко).

Значення в інших словниках

1. нудьгуючий — нудьгу́ючий дієприкметник  Орфографічний словник української мови
2. нудьгуючий — НУДЬГУ́ЮЧИЙ, а, е. Дієпр. акт. теп. ч. до нудьгува́ти. Народ, як мертвий, спить без снів, А я на лірі граю І вас, нудьгуючих панів, Піснями розважаю (Олесь, Вибр.  Словник української мови в 11 томах