нудьгуючий
НУДЬГУ́ЮЧИЙ, а, е. Дієпр. акт. теп. ч. до нудьгува́ти.
Народ, як мертвий, спить без снів, А я на лірі граю І вас, нудьгуючих панів, Піснями розважаю (Олесь, Вибр., 1958, 148);
Нудьгуючими очима дивився він [підкоморій] на село і думав, як остогидли йому ці безглузді козацькі позови за землю (Тулуб, Людолови, І, 1957, 247);
У Аліка невиразне нудьгуюче обличчя розпещеного неука (Довж., Зач. Десна, 1957, 522).
Словник української мови (СУМ-11)