нудьгувати
НУДЬГУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок.
1. Відчувати нудьгу (у 1, 2 знач.).
Якову немає роботи. Нудьгує Яків, зникає часом з двору (Мирний, І, 1954, 232);
Нудьгував цілий день і тепер нудьгую в своїй кімнаті, номері "Брістоля" (Вас., Незібр. тв., 1941, 219);
— Клубу в селі нема, молодь нудьгує, а він [голова сільради] собі папери перечитує (Тют., Вир, 1964, 99).
2. за ким — чим, по кому — чому, без кого — чого і без додатка. Перебувати в тривожно-очікувальному стані; непокоїтися, журитися.
— Що ж ти, Василино, не нудьгуєш за своєю Комарівкою? — спитав ласкаво панич (Н.-Лев., II, 1956, 59);
Олександра нудьгувала в службі. Думки її рвались поза обсяг щоденщини; вона бажала кращого, празникового життя (Коцюб., І, 1955, 64);
Батальйон одержав нарешті пошту.. Сагайді не було нічого. Він, видно, нудьгує і не знаходить собі місця (Гончар, III, 1959, 85);
Їм сниться: робота прийшла до рук, нудьгують обоє по ній (Шер., Дружбою.., 1954, 34);
[Шалімов:] Я бачу, ти тут не нудьгуєш без мене. Швидко знайшла собі кумира (Коч., II, 1956, 30).
Нудьгува́ти сві́том — те саме, що Ну́ди́ти сві́том ( див. ну́ди́ти).
[Палажка:] Он нещасна Химка, теж по-модному захотіла жити, та тепер і нудьгує світом (Мирний, V, 1955, 211).
Словник української мови (СУМ-11)