нуряти
НУРЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., діал.
1. Ширяти.
Раз – і знявся [дятел], й полетів, Нуряючи над снігом синюватим... (М. Рильський).
2. що. Занурювати.
Целя з правдивою розкішшю нуряла в ній [воді] свої руки, мила лице, шию і рамена м'якою губкою (І. Франко).
Словник української мови (СУМ-20)