нікель
НІ́КЕЛЬ, ю, ч.
Сріблясто-білий тугоплавкий метал, стійкий щодо дії води та повітря.
Нікель не окислюється на повітрі і легко розчиняється лише в азотній кислоті (з навч. літ.);
З тонни морської води можна вилучити кілька десятків кілограмів кольорових металів: міді, кобальту, нікелю та деяких інших (з наук.-попул. літ.);
// Шар цього металу на поверхні металевих виробів.
Дід погладив мозолястими пальцями нікель, обережно здмухнув з руля пилюку, цмокнув губами (О. Донченко).
Словник української мови (СУМ-20)