нікель
НІ́КЕЛЬ, ю, ч. Сріблясто-білий тугоплавкий метал, стійкий щодо дії води та повітря.
Нікель не окислюється на повітрі і легко розчиняється лише в азотній кислоті (Заг. хімія, 1955, 606);
З тонни морської води можна вилучити кілька десятків кілограмів кольорових металів: міді, кобальту, нікелю та деяких інших (Наука.., 3, 1962, 19);
// Шар цього металу на поверхні металевих виробів.
Дід погладив мозолястими пальцями нікель, обережно здмухнув з руля пилюку, цмокнув губами (Донч., VI, 1957, 54).
Словник української мови (СУМ-11)