обважнювати
ОБВА́ЖНЮВАТИ, юю, юєш, недок., ОБВАЖНИ́ТИ, ню́, ни́ш, док.
1. кого, що. Налягати, тиснути своєю вагою, тягнучи донизу.
Лампочка .. золотила великі, стиглі яблука, що густо обважнювали віти (О. Десняк);
Ніщо не обважнювало плечей (М. Шеремет);
Хмара наздогнала парусник і обсипала його дощем. Паруси намокли, обважнивши щогли (Ю. Яновський);
// перен. Нависати, лягати важким тягарем на кого-небудь (про думки, почуття і т. ін.).
Молодого Єремію не брав сон. Йому здавалось, ніби старий, поважний і трохи суворий дядько й сонний обважнює його душу, одбирає в його волю (І. Нечуй-Левицький);
Воно [повітря] пашить спекою печі, обважнює почуття і заливає тіло зморою (В. Барка).
2. перен., що чим. Надто насичувати, перевантажувати чим-небудь зайвим, роблячи важким, незграбним (про мову, стиль).
Іноді Манжура обважнює свої поезії надмірною кількістю епітетів (з наук. літ.).
3. що чим, спец. Додавати до чого-небудь яку-небудь речовину для забезпечення потрібної ваги, збільшення густини речовини, розчину тощо.
Запасу [глинистого розчину] на буровій не виявилося. Не було й гематиту, яким обважнюють розчин (з газ.).
Словник української мови (СУМ-20)