оберемок
ОБЕРЕ́МОК, мка, ч.
Така кількість чого-небудь, звичайно однорідного, яку можна обхопити, взяти рукою (руками).
Погонич, обсипаний снігом, .. насилу вліз у двері з цілим оберемком скриньок (І. Нечуй-Левицький);
Омелян подає їй у вікно оберемок полін (І. Франко);
Тимко носить оберемками сухий бур'ян (Григорій Тютюнник);
// Зв'язане докупи що-небудь однорідне; в'язка.
Пішов Дідок у ліс по дрова; Не забарився в'язку нарубать, .. Як не мостивсь, як не ладнав, А оберемка не підняв (Л. Глібов);
Вона, .. повертаючи додому, завжди несла за плечима оберемок сухогілля (Г. Епік);
// перен. Велика кількість чого-небудь.
Кравченко приніс цілий оберемок своїх творів і почав читати (М. Коцюбинський);
В коморі – столик, ліжко, оберемок шкільних книжок (С. Васильченко).
○ (1) В (на) обере́мок, у знач. присл. – обхопивши руками.
К старій з поклоном підступивши, На оберемок ухвативши, В землянку з валу потаскав (І. Котляревський);
[Самрось:] А що ти мені вдієш? [Роман:] Візьму на оберемок та й укину у хургона [у фургон] (М. Кропивницький);
Юрко .. схопив дівчину в оберемок, труснув нею, мов лялькою (М. Стельмах).
Словник української мови (СУМ-20)