оберемок
ОБЕРЕ́МОК, мка, ч. Така кількість чого-небудь, звичайно однорідного, яку можна обхопити, взяти рукою (руками).
Погонич, обсипаний снігом, .. насилу вліз у двері з цілим оберемком скриньок (Н.-Лев., II, 1956, 70);
Омелян подає їй у вікно оберемок полін (Фр., IX, 1952, 159);
Тимко носить оберемками сухий бур’ян (Тют., Вир, 1964, 14);
// Зв’язане докупи що-небудь однорідне; в’язка.
Пішов Дідок у ліс по дрова; Не забарився в’язку нарубать, ..Як не мостивсь, як не ладнав, А оберемка не підняв (Гл., Вибр., 1951, 87);
Вона, ..повертаючи додому, завжди несла за плечима оберемок сухогілля (Епік, Тв., 1958, 425);
// перен. Велика кількість чого-небудь.
Кравченко приніс цілий оберемок своїх творів і почав читати (Коцюб., III, 1956, 176);
В коморі — столик, ліжко, оберемок шкільних книжок (Вас., Вибр., 1954, 26).
◊ Взя́ти (згребти́ і т. ін.) в (на) обере́мок — підняти, обхопивши руками.
К старій з поклоном підступивши, На оберемок ухвативши, В землянку з валу потаскав (Котл., І, 1952, 233);
[Самрось:] А що ти мені вдієш? [Роман:] Візьму на оберемок та й укину у хургона [у фургон] (Кроп., II, 1958, 28);
Юрко.. схопив дівчину в оберемок, труснув нею, мов лялькою (Стельмах, І, 1962, 62).
Словник української мови (СУМ-11)