обичайний
ОБИЧА́ЙНИЙ, а, е, заст.
1. Звичайний.
Нема в його лиці нічого, опріч обичайного суму та моці (Марко Вовчок).
2. Вихований, ґречний.
Він одзначився ще багатьма іншими прикметами: із себе вродливий і обичайний, на слово проречистий, на достатках багатий (М. Лукаш, пер. з тв. Дж. Боккаччо).
Словник української мови (СУМ-20)