облога
ОБЛО́ГА¹, и, ж.
1. Оточення військами укріпленого пункту (міста, фортеці і т. ін.) з метою оволодіння ним.
Декуди ставали опором міщани в своїх мурах, і непривичні до ведення правильної облоги монголи мусили не раз тратити багато часу, добуваючи брам і мурів (І. Франко);
Доводилося розпочати справжній бій і облогу (З. Тулуб);
// Перебування в обложеному місті, фортеці тощо.
Три тяжкі неділі Богун з військом У тяжкій облозі бував... (з думи);
[Ізоген:] Хіба під час облоги не буває, що й батько дітям брами не відчинить і їх не пустить в поле до криниці..? (Леся Українка);
* Образно. Земля засипає спокійно та радісно під блакитною облогою високого, ясного неба (Л. Яновська).
2. Військо, яке здійснює оточення укріпленого пункту.
– В першому-ліпшому місці обложені вийдуть і переб'ють облогу поодинці (Іван Ле);
* У порівн. Нам хата все тіснішою здавалась, бо темрява з кутків давно вже вийшла та й обступила нас, немов облога (Леся Українка);
* Образно. * У порівн. Сиві хмари йдуть облогою (Л. Первомайський).
3. спец. Оточення звіра під час полювання; облава.
Негр покликав із села кількох своїх знайомих на облогу барса (М. Трублаїні);
Створили об'єднану бригаду мисливців-вовчатників. Облоги тепер завжди результативні (з газ.).
ОБЛО́ГА², и, ж., заст.
1. Кожна з колод, з яких сладався жолоб для спуску з гори зрублених дерев.
2. тільки мн. Віконна рама.
Словник української мови (СУМ-20)