обочина
ОБО́ЧИНА, и, ж.
Бокова частина, край чого-небудь (шляху, вулиці і т. ін.); узбіччя.
Звертали мужицькі вози з шляху на обочину (Н. Рибак);
Пліч-о-пліч ми ішли з Киселем. Я стежиною, а він поруч, обочиною (І. Муратов);
По обочинах арика, галасуючи й пританцьовуючи, гасала дітвора (Ю. Збанацький);
// Те саме, що схил.
Ходімо, де яйли обочини скелясті І темний оксамит Гурзуфського сідла Злила в єдине тло напівпрозора мла (М. Зеров);
Горленко незабаром підійшла до саду й .. повільно спустилася по обочині з крутого горба вниз до невеликої степової річки (Є. Кротевич).
Словник української мови (СУМ-20)