оброчник
ОБРО́ЧНИК¹, а, ч., іст.
Кріпак, який замість панщини сплачує оброк.
Селяни-оброчники .. хотіли звільнитися від сплати поміщикові оброку (з навч. літ.).
ОБРО́ЧНИК², а, ч., заст.
Той, хто дав обрік.
Хвалити Бога, задержались іще в нас монастирі благочестиві: є де оброчникові свій оброк [обрік] зоброкувати (Сл. Б. Грінченка).
Словник української мови (СУМ-20)