обручик

ОБРУ́ЧИК, а, ч.

Зменш. до обру́ч.

Сонце заходило за сизу, легеньку хмарку й неначе обвело її навкруги золотим, лиснячим обручиком (І. Нечуй-Левицький);

На схилах сивого Дніпра В обручик грає дітвора (І. Нехода);

Крамарі втридорога збували свій крам: паперові ґудзики, кишенькові люстерка, позолочені обручики, буси (С. Чорнобривець).

Значення в інших словниках

1. обручик — обру́чик іменник чоловічого роду  Орфографічний словник української мови
2. обручик — -а, ч. Зменш. до обруч.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. обручик — ОБРУ́ЧИК, а, ч. Зменш. до обру́ч. На схилах сивого Дніпра В обручик грає дітвора (Нех., Ростіть.., 1947, 64); Сонце заходило за сизу, легеньку хмарку й неначе обвело її навкруги золотим, лиснячим обручиком (Н.-Лев.  Словник української мови в 11 томах