обручик

ОБРУ́ЧИК, а, ч. Зменш. до обру́ч.

На схилах сивого Дніпра В обручик грає дітвора (Нех., Ростіть.., 1947, 64);

Сонце заходило за сизу, легеньку хмарку й неначе обвело її навкруги золотим, лиснячим обручиком (Н.-Лев., IV, 1956, 7);

Крамарі втридорога збували свій крам: паперові гудзики, кишенькові люстерка, позолочені обручики, буси (Чорн., Визволення, 1949, 38).

Значення в інших словниках

1. обручик — обру́чик іменник чоловічого роду  Орфографічний словник української мови
2. обручик — -а, ч. Зменш. до обруч.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. обручик — ОБРУ́ЧИК, а, ч. Зменш. до обру́ч. Сонце заходило за сизу, легеньку хмарку й неначе обвело її навкруги золотим, лиснячим обручиком (І. Нечуй-Левицький); На схилах сивого Дніпра В обручик грає дітвора (І.  Словник української мови у 20 томах