обрушувати
ОБРУ́ШУВАТИ, ую, уєш і рідко ОБРУША́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ОБРУ́ШИТИ, шу, шиш, док.
1. що. Спричиняти зсув, обвал; обвалювати, руйнувати.
[Онука:] Чого, дідусю, вони [мавки] сюди бігають? [Дід:] Гору обрушувать, гидить (С. Васильченко);
Ти нам чисто всю хату обрушив (Сл. Б. Грінченка);
Ми візьмемося за линву всім народом і обрушимо уламок [димаря] додолу (І. Волошин).
2. що. Одночасно спрямовувати, скидати щось на кого-, що-небудь у великій кількості, великою масою.
Ротні міномети .. з виском та кувіканням обрушували вогонь на злощасний рубіж (Ю. Смолич);
Незважаючи на те, що німці обрушують на місто і на позиції його захисників зливу бомб і снарядів, нема жодних ознак послаблення духу моряків (В. Кучер).
3. що, перен. Навально спрямовувати щось (сили, удар і т. ін.) на кого-, що-небудь, проти кого-, чого-небудь.
Гітлер в те літо всі сили свої Обрушив на нас, щоб ударом з-за Волги Узяти Москву! (І. Нехода);
// Спрямовувати на кого-, що-небудь усю силу негативних почуттів (гніву, ненависті і т. ін.).
[Микита:] Вже відняв Великий князь посадництво у нього, На Ульфа він страшну обрушив лють (І. Кочерга);
Брате мій воїне, ненавидь ворога! Обруш на його злочинну голову всю свою пристрасть (О. Довженко).
4. кого, діал. Сердити, гнівити.
Ся догадка гірш усього обрушила садівника (І. Франко).
Словник української мови (СУМ-20)