обтріпувати
ОБТРІ́ПУВАТИ¹, ую, уєш, недок., ОБТРІ́ПАТИ, аю, аєш, док., кого, що, чим, з чого, розм.
Стріпуючи, струшуючи, постукуючи і т. ін., збивати, зчищати з якої-небудь поверхні пил, сніг і т. ін.; обтрушувати.
Чути на ґанку стукання кількох пар чобіт, що обтріпують сніг (І. Франко);
З чималою трудністю піднісся [Яким], обтріпав з рук .. болото, став дряпатися вгору на дорогу (С. Ковалів);
// кого, що, чим, від чого. Стріпуючи, струшуючи, постукуючи і т. ін., очищати від чого-небудь (пилу, снігу і т. ін.).
Він підвівся й почав обтріпувати одежу (І. Нечуй-Левицький);
Отак розпорядившись, обтріпала мати дочку від пилу, а дочка матір, і потягли в двір (А. Свидницький);
Алла Михайлівна .. хусточкою обтріпала парасольку і блузку (Леся Українка);
Він кинув біля печі дрова, обтріпав від них обидва рукави, потім .. почистив віником чоботи од снігу (Д. Бедзик).
ОБТРІ́ПУВАТИ², ую, уєш, недок., ОБТРІПА́ТИ, а́ю, а́єш, док., що.
1. Шарпати, рвати, пошкоджуючи краї чого-небудь.
На сапогівськім вигнанню чув себе [отець Кралевич], як сокіл у тісній клітці: бив крилами й обтріпував собі головне, летюче пір'я (Г. Хоткевич).
2. Тривалим або недбалим носінням, використанням робити пошарпаним (одяг).
Словник української мови (СУМ-20)