обтріпуватися
ОБТРІ́ПУВАТИСЯ¹, уюся, уєшся, недок., ОБТРІ́ПАТИСЯ, аюся, аєшся, док., від чого, з чого і без дод., розм.
Обтріпуючи на собі одяг, волосся, струшувати, збивати пил, сніг і т. ін.; обтрушуватися.
– А може, – думає, – й зовсім мені не треба б було обтріпуватись? (А. Свидницький);
Василько підвівся, обтріпуючись з снігу, підбіг до саней (М. Коцюбинський);
// Енергійними рухами всього тіла струшувати з себе що-небудь.
Голуб обтріпувався у нішці (Л. Первомайський);
Став мій Лис, оглядає те чудовище, що зробилося з нього, обнюхує, пробує обтріпатися – не йде (І. Франко).
ОБТРІ́ПУВАТИСЯ², уюся, уєшся, недок., ОБТРІПА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, док.
1. Шарпатися, витиратися, рватися від тривалого або недбалого носіння, використання.
[Хвилимон (показує черевики):] Тут інакше не можна полатать, як тільки союзи накласти; а щоб так, як ви кажете, – пристрочити, то так не можна: шкура по краях геть обтріпалась і попідгнивала... (М. Кропивницький);
Зношений сюртук висів на його худих плечах, наче на палиці, обтріпались поли (Н. Рибак).
2. Тривалим або недбалим носінням, використанням шарпати, рвати на собі одяг.
Діти вже обтріпалися зовсім (з газ.).
Словник української мови (СУМ-20)