обувати

ОБУВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ОБУ́ТИ, у́ю, у́єш, док., кого, що, розм.

Те саме, що взува́ти.

Василько промовив: – Я вставати хочу! Галя почала його вдягати, обувати чоботи (Б. Грінченко);

Он глянь, – у тім раї, що ти покидаєш, Латану свитину з каліки знімають, З шкурою знімають, бо нічим обуть Княжат недорослих (Т. Шевченко);

Як найдешевших своїх наймитів, одягла і обула їх [греків] Антанта, послала на глум і на злочин (О. Гончар).

◇ (1) Обу́ти у ла́пті (постоли́), заст. – довести кого-небудь до злиднів, розорити.

Гулі не одного в лапті обули (Номис);

Минуло днів і вечорів немало З тих пір, .. як в постоли обувши свого пана, Спалили дві гуральні (А. Малишко);

Озу́ти (взу́ти, обу́ти і т. ін.) в постоли́ (в ла́пті) див. озува́ти;

Поши́ти (рідше обу́ти) / пошива́ти (ши́ти) в ду́рні див. пошива́ти.

Значення в інших словниках

1. обувати — обува́ти дієслово недоконаного виду рідко  Орфографічний словник української мови
2. обувати — -аю, -аєш, недок., обути, -ую, -уєш, док., перех., розм., рідко. Те саме, що взувати.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. обувати — Взувати, взути, узувати, узути, повзувати, (див. противн. роззувати)  Словник чужослів Павло Штепа
4. обувати — ОБУВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ОБУ́ТИ, у́ю, у́єш, док., перех., розм., рідко. Те саме, що взува́ти. Василько промовив: — Я вставати хочу! Галя почала його вдягати, обувати чоботи (Гр.  Словник української мови в 11 томах
5. обувати — Обува́ти, -ва́ю, -єш сов. в. обу́ти, -бу́ю, -єш, гл. Надѣвать, надѣть обувь, обувать, обуть. Червоні чоботи обула. Котл. Ен. Він мене обував.  Словник української мови Грінченка