обідній
ОБІ́ДНІЙ, я, є.
Прикм. до обі́д.
Приходжу додому, їм нашвидку 1 обідню порцію – невеликий шматок м'яса (М. Коцюбинський);
// Характерний для часу обіду.
Андрій прокинувся пізно. Крізь відчинене вікно землянки знадвору вже віяла обідня спека (О. Гуреїв);
Сіли [Панас і Митро] на коні охляп та й поїхали. Було це в снідання, а так в обідню пору вже й вернулися обидва (А. Головко);
// Признач. для обіду, споживання їжі.
Розмова ця сталася в цеху під час обідньої перерви (Іван Ле);
Вечорами до мами приходило кілька тьоть, і вони сідали довкола обіднього столу (Ю. Смолич);
Минав ранок – наступав у німців обідній час – можна було й собі на часину зітхнути вільніше (Ю. Збанацький);
// Який має місце, відбувається безпосередньо після обіду (у 1 знач.); післяобідній.
Коли раз пані пробудилася по обідньому сні, щось мовби шепнуло їй, щоби вона пішла подивитись, що роблять діти (Н. Кобринська).
Словник української мови (СУМ-20)