овва
ОВВА́, виг.
Уживається для вираження здивування, сумніву, іронії і т. ін.
– Я лиш те зроблю, що мені схочеться. – Овва! Трошки воно та не так! (Л. Мартович);
– Овва! – хрипко сказала хазяйка хати. – От так одразу я тобі й розказала все... (Грицько Григоренко);
– Овва який! – Отакий. – Рубін ждав нападу, але Індиченко все ж таки здрейфив і не зачепив його (І. Сенченко).
Словник української мови (СУМ-20)