овдовілий
ОВДОВІ́ЛИЙ, а, е.
Дієпр. акт. до овдові́ти.
Отаман уподобав рано овдовілу шляхтяночку, Ясю Закревську (В. Земляк);
Для вчительки, недавно овдовілої, змученої щоденними турботами, відвідини ставали маленьким святом (з газ.);
// у знач. прикм.
Ось уже недалеко знайомий будинок, де в невеликій убогій кімнаті зустріне її хлопчик, з яким завжди любила бавитись, коли іноді заходила провідати овдовілу подружку (А. Шиян).
Словник української мови (СУМ-20)