овва
ОВВА́, виг. Уживається при вираженні здивування, сумніву, іронії і т. ін.
— Я лиш те зроблю, що мені схочеться. — Овва! Трошки воно та не так! (Март., Тв., 1954, 134);
— Овва! — хрипко сказала хазяйка хати. — От так одразу я тобі й розказала все… (Григ., Вибр., 1959, 190);
— Овва який! — Отакий. — Рубін ждав нападу, але Індиченко все ж таки здрейфив і не зачепив його (Сенч., Опов., 1959, 4).
Словник української мови (СУМ-11)