овеча
ОВЕЧА́, а́ти, с.
1. Те саме, що ягня́ 1.
Бере [вовк] чи овеча, чи порося (Сл. Б. Грінченка).
2. Пестл. до вівця́.
Вона вирвала бадилину нехворощі і гнала додому худесенькі овечата (І. Нечуй-Левицький);
– Прийдеться, мабуть, – гадає Марта, – й овечата продати під осінь, а ціна ж тепер на скотину – не годуй краще... (Г. Косинка);
* У порівн. Переполохані панянки тулились по кутках, як овечата розігнаної вовком отари (О. Стороженко).
Словник української мови (СУМ-20)