овеча
ОВЕЧА́, а́ти, с. Пестл. до вівця́.
Вона вирвала бадилину нехворощі і гнала додому худесенькі овечата (Н.-Лев., III, 1956, 329);
— Прийдеться, мабуть, — гадає Марта, — й овечата продати під осінь, а ціна ж тепер на скотину — не годуй краще… (Кос., Новели, 1962, 64);
*У порівн. Переполохані панянки тулились по кутках, як овечата розігнаної вовком отари (Стор., І, 1957, 375).
Словник української мови (СУМ-11)