овечий
ОВЕ́ЧИЙ, а, е.
1. Прикм. до вівця́.
Відоллються [віділлються] вовку овечі слізки (Номис);
У повітрі тихо-тихо, курява стовпом стоїть і не розходиться. Там, у непрозорій кіптязі, чується бекання овече (Панас Мирний);
Глухо рокочуть копитця овечі За вапняками низької стіни (М. Бажан);
// Який складається з овець.
На вільний степ, як хмара з-поза хмари, Без ліку йшло овечої отари (Я. Щоголів);
// Вигот. зі шкіри, вовни, молока і т. ін. овець.
Повбирані в овечі кожухи, .. виглядали [монголи], мов медведі (І. Франко);
І на столі з'явився сир овечий (М. Рильський);
Тимко вносить з печери кирею з овечого сукна і застеляє нею рівно розкладений мох (В. Кучер).
2. Такий, як у вівці.
На майдан приходили [люди], як у церкву, скидали шапки, і очі у всіх ставали журними, овечими (Ю. Яновський);
// перен. Дуже покірливий, слухняний.
Кричите, що несете І душу і шкуру За отечество [вітчизну]!.. Їй-богу, Овеча натура (Т. Шевченко);
// перен. Обмежений, недалекий (про розум).
Стара Прохориха нетяма, нічого гаразд не розміркує своїм овечим розумом (І. Нечуй-Левицький).
◇ (1) Влі́зти в ове́чу шку́ру (д) див. надяга́ти.
Словник української мови (СУМ-20)