оглушливий
ОГЛУ́ШЛИВИЙ, а, е.
1. Який оглушує своїм шумом, гуркотом і т. ін.
Чути скажений клекіт, писк, скрип і ляск парової машини, перемішаний з оглушливим шумом води і криком робітників (І. Франко);
З виттям і оглушливим грюкотом накинулися на нього [пароплав] чорні вали, кинули ним, як соломинкою, назад (Мирослав Ірчан).
2. Який доводить до стану непритомності; запаморочливий (про біль, удар і т. ін.).
Він відчув тупий, оглушливий біль в голові, в очах потемніло, у вухах сильно задзвеніло (М. Трублаїні).
3. Який надзвичайно вражає, приголомшує (про слова, дії і т. ін.).
І це – Єлька?.. Крикнути б їй щось оглушливе, стряснути з неї отой невидимий панцир віддаленості, іронічної зверхності, байдужості (О. Гончар).
Словник української мови (СУМ-20)