одиночний
ОДИНО́ЧНИЙ, а, е.
1. Який не зливається з іншим, ізольований від інших, окремий.
Козаков, однією рукою піднявши автомат в небо, дав три одиночних постріли (О. Гончар);
В статутах чи не всіх армій світу .. приписується не відкривати вогню по одиночному солдатові (Н. Тихий).
2. Признач. для одного; розрахований на одного.
Скований залізом Кармелюк сидів у одиночній камері (В. Кучер).
3. У якому бере участь одна особа.
Одиночне фігурне катання;
Здійснити одиночне навколосвітнє плавання.
Словник української мови (СУМ-20)