окремішній
ОКРЕ́МІШНІЙ, діал. ОКРО́МІШНІЙ, я, є.
1. Власт. тільки певній особі, предмету, явищу; своєрідний, особливий.
Вона була смуглява, але в неї була краса якась окремішня, нагадуюча красуню в книзі Соломона “Пісня піснів [пісень]” (І. Нечуй-Левицький).
2. Те саме, що окре́мий 1.
Можна говорити про окремішню школу новели Франка, про т. з. народницьку новелу, імпресіоністичну новелу і т. д (з газ.);
Після окремішнього парубоцького танцю цимбали і скрипка навіть без малого перепочинку задзвеніли плавнішим і повільнішим ладом верховинської “Голубки”. Тут вже танцюють хлопці з дівчатами (Т. Масенко);
Одна Калина бачила й розуміла, що почав жити її чоловік якимсь своїм, окремішнім навіть від неї життям (В. Козаченко).
Словник української мови (СУМ-20)