окремішній

ОКРЕ́МІШНІЙ, діал. ОКРО́МІШНІЙ, я, є.

1. Власт. тільки певній особі, предмету, явищу; своєрідний, особливий. Вона була смуглява, але в неї була краса якась окремішня, нагадуюча красуню в книзі Соломона "Пісня піснів [пісень]" (Н.-Лев., IV, 1956, 37).

2. Те саме, що окре́мий 1.

Можна говорити про окремішню школу новели Франка, про т. з. народницьку новелу, імпресіоністичну новелу і т. д. (Літ. Укр., 1.ІХ 1967, 3);

Після окремішнього парубоцького танцю цимбали і скрипка навіть без малого перепочинку задзвеніли плавнішим і повільнішим ладом верховинської "Голубки". Тут вже танцюють хлопці з дівчатами (Мас., Під небом.., 1961, 43);

Одна Калина бачила й розуміла, що почав жити її чоловік якимсь своїм, окремішнім навіть від неї життям (Коз., Вісімсот.., 1953, 77).

Значення в інших словниках

1. окремішній — окре́мішній прикметник діал.  Орфографічний словник української мови
2. окремішній — діал. окромішній, -я, -є. 1》 Власт. тільки певній особі, предмету, явищу; своєрідний, особливий. 2》 Те саме, що окремий 1).  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. окремішній — ОКРЕ́МІШНІЙ, діал. ОКРО́МІШНІЙ, я, є. 1. Власт. тільки певній особі, предмету, явищу; своєрідний, особливий. Вона була смуглява, але в неї була краса якась окремішня, нагадуюча красуню в книзі Соломона “Пісня піснів [пісень]” (І. Нечуй-Левицький).  Словник української мови у 20 томах
4. окремішній — ОКРЕ́МИЙ (який не є частиною чого-небудь цілого), САМОСТІ́ЙНИЙ, ПООДИНО́КИЙ, ОКРЕ́МІШНІЙ, ПОРІ́ЗНЕНИЙ, НЕЗВ'Я́ЗАНИЙ, РОЗ'Є́ДНАНИЙ, ОСІ́БНИЙ рідко, ОКРІ́МНИЙ (ОКРО́МНИЙ) діал. Київська держава в XІІ віці розпалася на окремі князівства (М.  Словник синонімів української мови
5. окремішній — Окре́мі́шній, -ня, -нє  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)