окрикати
ОКРИКА́ТИ, а́ю, а́єш і ОКРИ́КУВАТИ, ую, уєш, недок., ОКРИ́КНУТИ, ну, неш, док., рідко.
1. кого і без прям. дод. Те саме, що оклика́ти.
– Ну, як, Чуприна! – окрикнув його чорнявий шахтарчук (І. Цюпа);
// Оголошувати, прозивати ким-небудь; окричувати.
Черевань усе окрикував Сомка гетьманом (П. Куліш).
2. Те саме, що вигу́кувати.
Бач, куди вони забралися на прохолоду! – окрикнув Книш, виходячи до їх на рундук (Панас Мирний).
Словник української мови (СУМ-20)