окіл
ОКІ́Л¹, око́лу, ч.
1. розм. Навколишня місцевість; околиця.
Не сумуй, що листя Сиплеться додолу: Знов зазеленіє По всьому околу (П. Грабовський);
З розмов, з чуток, з усіх ознак Дізнався посланий козак, Що вирядив на цей окіл Свої роз'їзди Радзівілл (М. Бажан);
Не топтати уже ніколи Надорельського рясту їм... І зостався в усім околі Із ровесників сам Охрім! (І. Вирган).
2. рідко. Оточення, товариство, середовище.
– Так вам хочеться проживать вільно од матеріального окола, од тих законів? (Олена Пчілка);
Їй здавалось, що для неї вже починається якесь інше життя і що вона чужа сьому околові (Леся Українка).
3. діал. Постава, зовнішній вигляд.
Матня одрізнявся од усього товариства й норовом, і околом. Який завтовшки, такий завбільшки (Панас Мирний).
4. зах., іст. Округ.
Прихожі мужчини – були то селяни в строю, який носять бойки стрийського і станіславського околу (І. Франко).
5. діал. Кільцеподібна огорожа з кілків.
Вже палахкотять айстри під околом (з газ.);
// перен. Те, що оточує кого-, що-небудь, розташоване навколо когось, чогось.
Де вітряків окіл крилатий Бендери мов обгородив.., Там видно цегли ворох цілий (Є. Гребінка);
Нужди й труда упертий син, Біжить туди, .. де в водному околі Повстала Запорізька Січ (М. Рильський).
6. мат. Частина простору, яка прилягає до певної точки.
ОКІ́Л², рідко.
1. присл. Навкруги, навколо, довкола.
Тиша окіл стояла така, що хотілось затулити вуха – щоб не чуть цієї тиші (Ю. Смолич).
2. прийм., з род. в. Уживається при вказуванні на розміщення кого-, чого-небудь навколо когось, чогось.
Він знав, що окіл нього тільки муровані стіни, тільки кам'яна підлога (Д. Ткач);
Цвірінчали горобці, дружно, стайно метушилися окіл подвір'я в старих грушах (Ю. Смолич).
Словник української мови (СУМ-20)