омлівати

ОМЛІВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ОМЛІ́ТИ, і́ю, і́єш, док., рідко.

Те саме, що зомліва́ти.

Він спочиває, омліває часом, прокидається і знов повзе на дні комишевого моря (М. Коцюбинський);

Мотря тихенько вийшла надвір та трохи не омліла... Перед нею стояла літ десяти дівчинка, в одній сорочці, об'юшеній кров'ю (Панас Мирний);

Я був сам. Сам-один. Ні звуку, ні шелесту. Німо й урочисто. А доокола... Омлів, як глянув. Дика первобутня [первобутна] природа (Г. Хоткевич);

Так і серце моє – мов дитя те кволеньке, Розказати мені не зуміє – Чого щире воно омліває частенько, Чи бажає чого, чи шкодіє (І. Манжура);

Руки наші не омліють, Скосим луг бігцем (І. Гушалевич).

Значення в інших словниках

1. омлівати — омліва́ти дієслово недоконаного виду рідко  Орфографічний словник української мови
2. омлівати — -аю, -аєш, недок., омліти, -ію, -ієш, док., рідко. Те саме, що зомлівати 1).  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. омлівати — НЕПРИТО́МНІТИ (впадати в непритомність); МЛІ́ТИ, ЗОМЛІВА́ТИ, УМЛІВА́ТИ (ВМЛІВА́ТИ), ОБІМЛІВА́ТИ розм., ОБМИРА́ТИ розм., ОМЛІВА́ТИ рідше (знемагати, слабнути до втрати свідомості, перев. від сильного душевного потрясіння, від фізичної слабості, хвороби).  Словник синонімів української мови
4. омлівати — Омліва́ти і умліва́ти, -ва́ю, -ва́єш = зомліва́ти  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
5. омлівати — ОМЛІВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ОМЛІ́ТИ, і́ю, і́єш, док., рідко. Те саме, що зомліва́ти 1. Він спочиває, омліває часом, прокидається і знов повзе на дні комишевого моря (Коцюб.  Словник української мови в 11 томах