омлівати

ОМЛІВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ОМЛІ́ТИ, і́ю, і́єш, док., рідко. Те саме, що зомліва́ти 1.

Він спочиває, омліває часом, прокидається і знов повзе на дні комишевого моря (Коцюб., І, 1955, 367);

Мотря тихенько вийшла надвір та трохи не омліла… Перед нею стояла літ десяти дівчинка, в одній сорочці, об’юшеній кров’ю (Мирний, І, 1949, 411);

Я був сам. Сам-один. Ні звуку, ні шелесту. Німо й урочисто. А доокола… Омлів, як глянув. Дика первобутня природа (Хотк., II, 1966, 313);

Так і серце моє — мов дитя те кволеньке, Розказати мені не зуміє — Чого щире воно омліває частенько, Чи бажає чого, чи шкодіє (Манж., Тв., 1955, 135);

Руки наші не омліють, Скосим луг бігцем (Пісні та романси.., II, 1956, 72).

Значення в інших словниках

1. омлівати — омліва́ти дієслово недоконаного виду рідко  Орфографічний словник української мови
2. омлівати — -аю, -аєш, недок., омліти, -ію, -ієш, док., рідко. Те саме, що зомлівати 1).  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. омлівати — ОМЛІВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ОМЛІ́ТИ, і́ю, і́єш, док., рідко. Те саме, що зомліва́ти. Він спочиває, омліває часом, прокидається і знов повзе на дні комишевого моря (М. Коцюбинський); Мотря тихенько вийшла надвір та трохи не омліла...  Словник української мови у 20 томах
4. омлівати — НЕПРИТО́МНІТИ (впадати в непритомність); МЛІ́ТИ, ЗОМЛІВА́ТИ, УМЛІВА́ТИ (ВМЛІВА́ТИ), ОБІМЛІВА́ТИ розм., ОБМИРА́ТИ розм., ОМЛІВА́ТИ рідше (знемагати, слабнути до втрати свідомості, перев. від сильного душевного потрясіння, від фізичної слабості, хвороби).  Словник синонімів української мови
5. омлівати — Омліва́ти і умліва́ти, -ва́ю, -ва́єш = зомліва́ти  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)