опертя
ОПЕРТЯ́, я́, с., розм.
1. Те саме, що опо́ра 1, 3, 4.
Позіхаючи і примощуючись на канапці так, щоб голова мала опертя, починає він: .. – Було воно так (Ірина Вільде);
В роботі Зоя знаходить справжню насолоду, робота єднає її з колективом, що давно вже став для дівчини і ріднею і найпевнішим опертям у житті (О. Гончар);
Він шукав точки опертя, від якої можна було б іти (Н. Рибак).
2. рідко. Те саме, що о́пір 1.
Квіти рясту фіалкові – теплі і сонячні. І хоча тіло квітки ще тверде, напружене, готове до опертя холоду й негоді – її дух вже ніжний, теплий, весняний (Ю. Смолич);
Із музою у мене є тертя. Вона мовля мені, що я її обуза, І все життя вчиняє опертя (С. Воскрекасенко).
Словник української мови (СУМ-20)