опертя
ОПЕРТЯ́, я́, с., розм.
1. Те саме, що опо́ра 1, 3, 4.
Позіхаючи і примощуючись на канапці так, щоб голова мала опертя, починає він:.. — Було воно так (Вільде, На порозі, 1955, 308);
В роботі Зоя знаходить справжню насолоду, робота єднає її з колективом, що давно вже став для дівчини і ріднею і найпевнішим опертям у житті (Гончар, Південь, 1951, 157);
Він шукав точки опертя, від якої можна було б іти (Рибак, Гармати.., 1934, 89).
2. рідко. Те саме, що о́пір 1.
Квіти рясту фіалкові — теплі і сонячні. І хоча тіло квітки ще тверде, напружене, готове до опертя холоду й негоді — її дух вже ніжний, теплий, весняний (Смолич, II, 1958, 10);
Як бачте, я не даром член союза, Хоча із музою у мене є тертя. Вона мовля мені, що я її обуза, І все життя вчиняє опертя (Воскр., Цілком.., 1947, 87).
Словник української мови (СУМ-11)