оповідач
ОПОВІ́ДА́Ч, і́дача́, ч.
1. Той, хто оповідає що-небудь, розповідає про щось.
Оповідач вів себе нахабно, не турбуючись, що його іноді слухають люди, які не співчувають йому (В. Гжицький);
Оповідач розгортав картину нічного бою в Бродах. Він говорив про жаскі речі спокійно-спокійно, ніби про оранку на зяб, але саме тому його оповідання й було цікавим, епічним... (І. Багряний);
Не приймаючи руки з доньчиного плеча, розповідав про Гальшку – княжну Острозьку, як її викрадали із замка, як вона втікала, як потім посадили в кам'яну вежу. Ця оповідь була довга, присолоджена вигадками й емоціями оповідача (Б. Харчук);
// Той, хто вміє гарно, майстерно розповідати що-небудь.
Він розказував їх [народні анекдоти] чудовою українською мовою, плавкою, повною квіток поезії, чому позавидував би найкращий оповідач (І. Нечуй-Левицький);
За спогадами сучасників, автор “Енеїди” був живою, дотепною людиною, майстерним оповідачем (з публіц. літ.);
// Артист або учасник художньої самодіяльності, що виступає перед глядачами з читанням оповідань.
Виступали оповідачі, танцюристи, показали свою майстерність .. гімнасти (В. Кучер).
2. Той, хто оповідає казки, анекдоти та ін. фольклорні твори.
Щодо народних оповідачів, то їх виступи, які здебільшого мають характер імпровізацій, слід записувати з такою ж фонографічною точністю, як і пісні (з наук. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)