оповіщати
ОПОВІЩА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ОПОВІСТИ́ТИ, і́щу, істи́ш, док.
1. кого про що і без прям. дод. Інформувати кого-небудь про щось; повідомляти.
Тихович саме тоді оповіщав примаря про знайдену філоксеру (М. Коцюбинський);
Телефони з степу оповіщали, що від греблі не лишилося й сліду (Іван Ле);
Килина прийшла й оповістила, що в гульбищі стіл накритий і самовар вже готовий (І. Нечуй-Левицький);
// Подавати звістку про що-небудь.
То був зимовий день, коли гудки тривожні Про смерть проводиря оповістили всіх (М. Рильський).
2. що. Публічно заявляти про що-небудь; оголошувати всім або багатьом про щось.
З ранку сього щасливого задля католиків дня якісь полупанки .. роз'їжджали геть по околиці з сурмачами і оповіщали народові, що сьогодні .. князь Четвертинський прийма святу католицьку віру (О. Стороженко);
– Завтра йдемо всі до лісу.., – оповістив учитель (С. Ковалів).
3. тільки док., що. Розповісти, усно викласти щось кому-небудь.
– Еге, пустив! Еге, сам! – озвавсь Антосьо, – добре пустив! – І оповістив все, як діялось (А. Свидницький).
4. кого, ким, діал. Проголошувати, називати когось ким-небудь.
На чолі .. гуртка стояв тепер Грицько; оповістивши себе перед школярами Тарасом Бульбою, .. він намагався й у всьому товаристві завести козацькі порядки та звичаї (С. Васильченко).
Словник української мови (СУМ-20)