ополонка
ОПОЛО́НКА, и, ж.
Отвір, прорубаний у кризі замерзлої водойми.
У яру гребля, верби вряд, Ставок під кригою в неволі І ополонка – воду брать... (Т. Шевченко);
Вранці, вирушаючи з відрами на річку, Вутанька щоразу мусить брати й сокиру з собою: після тріскучої ночі ополонки доводиться прорубувати заново (О. Гончар);
// Незамерзлий отвір або вкрита водою ділянка крижаного поля водойми.
Поміж більшими крижинами були ополонки, лід іще рухався, жив (О. Ільченко);
* Образно. Кудись відлітало мінливе світанкове небо з шматками хмар, з ополонками блакиті (М. Стельмах).
◇ (1) Хоч в ополо́нку – немає ніякого виходу, дуже погано; безвихідь.
Кого було Василь Семенович “подарує” ласкою – той немов виросте... А на кого Василь Семенович гнів положить, – прямо хоч в ополонку... (Панас Мирний);
Кра́ще в ополо́нку голово́ю.
[Василь:] Без Горпини мені краще в ополонку головою!.. (М. Кропивницький);
Як (мов, ні́би і т. ін.) в'юн [посо́лений (в ополо́нці, на сковороді́)] див. в'юн.
Словник української мови (СУМ-20)